ОРГАНІЗАЦІЯ ПРОЄКТНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ НА УРОКАХ МАТЕМАТИКИ ЯК СПОСІБ РОЗВИТКУ ПІЗНАВАЛЬНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ УЧНІВ

В статті висвітлено педагогічну проблему застосування методу проєктів на уроках математики. Проведено аналіз психолого-педагогічної літератури та розглянуто шляхи вдосконалення проєктної діяльності та заохочення учнів до самостійного пошуку вирішення поставлених задач. Сучасний розвиток освіти спрямований на формування компетентнісного підходу під час навчання. Компетентність включає в себе: знання, уміння, досвід, цінності, ставлення. Проєктна діяльність створює умови, в яких учень може набути досвіду, сформувати цінності і відповідно ставлення до математики, оточуючих та навчання. Тож, коли ми впроваджуємо проєктну діяльність, то перш за все, ми працюємо над впровадженням компетентнісного підходу. Основним завданням освіти є формування в учнів вміння і бажання вчитися все життя. Тому в сучасному світі все більш актуальним стає використання в освітньому процесі таких прийомів і методів, які формують вміння самостійно добувати нову інформацію, висувати гіпотези, робити висновки. Загальна дидактика та окремі методики в рамках навчального процесу закликають вирішувати проблеми, пов'язані з розвитком у школярів самостійності та саморозвитку. А це, в свою чергу, спонукає до пошуку нових форм і методів навчання. Проєктна діяльність виявляється досить ефективним методом при навчанні математики. В основі цього методу лежить залучення учнів до активної пізнавальної та творчої спільної діяльності при вирішенні однієї загальної проблеми. Все, що учень пізнає теоретично, він повинен вміти застосовувати практично для вирішення проблем, що стосуються його життя. Він повинен знати, де і як він зможе застосувати свої знання на практиці, якщо не зараз, то в майбутньому. Проєктна діяльність учнів – сфера, де є потреба у зв’язку між знаннями і вміннями, теорією і практикою. Реалізація методу проєктів під час навчального процесу допоможе учням в набутті соціальних навичок, розвитку критичного мислення, вмінні робити висновки, спираючись на власні спостереження та досвід, вміти працювати в команді, враховувати різні точки зору та допоможе навчитись застосовувати отримані знання на практиці.

ВИКОРИСТАННЯ ЗАДАЧ ПРИКЛАДНОГО ЗМІСТУ ПІД ЧАС ВИВЧЕННЯ МАТЕМАТИКИ У СТАРШІЙ ШКОЛІ

Стаття присвячена проблемі прикладної спрямованості в процесі вивчення математики у старшій школі. Проблема прикладної та практичної спрямованості в процесі навчання математики не є новою. На всіх етапах її становлення і розвитку вона була пов'язана з безліччю питань, більша частина яких до цих пір не вирішена. Багато випускників школи за час навчання не навчилися застосовувати математичні відомості, не опанували уміння логічно міркувати в повсякденному житті, тобто не усвідомили прикладний характер математики. Насправді ж, вони просто не зрозуміли, що математика є сплетінням абстрактної математики і прикладної математики. Перехід на нові освітні стандарти висуває необхідність вводити прикладну спрямованість шкільної освіти. Універсальність математичних методів дозволяє відобразити зв'язок теоретичного матеріалу різних областей знань з практикою. Передбачити всі аспекти застосування математики в майбутній діяльності учнів практично не можливо, а тим більше складно розглянути всі ці питання в школі. Науково-технічна революція у всіх областях людської діяльності висуває нові вимоги до знань, технічної культури, загального і прикладного характеру освіти. Це ставить перед сучасною школою нові завдання для вдосконалення освіти. Отже, прикладна спрямованість шкільного курсу математики здійснюється з метою підвищення якості природничо-математичної освіти учнів, застосування їх математичних знань до вирішення завдань повсякденного життя і в подальшій професійній діяльності. У статті обґрунтовується необхідність використання прикладних задач з математики в старших класах закладів середньої освіти, та пропонується комплекс задач. Задачі прикладного змісту дають можливість для реалізації загально-дидактичних принципів в процесі навчання математики. Варто також відзначити, що саме прикладні завдання можуть використовуватися з різною дидактичною метою: можуть мотивувати, зацікавити, сприяти розвитку розумової діяльності, пояснити зв'язок між математикою та іншими шкільними дисциплінами (фізика, біологія, інформатика, хімія, економіка, тощо), та зв’язок між математикою та нематематичними областями.

ПРИНЦИПИ ФОРМУВАННЯ ІНФОРМАЦІЙНО-КОМУНІКАЦІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ МАГІСТРІВ ТА ДОКТОРІВ ФІЛОСОФІЇ В ГАЛУЗІ ОСВІТИ

У статті розглянуті аспекти проблеми інформатизації освіти. Звертається увага на те, що реформування освітньої галузі відбувається на основі компетентнісного підходу, а формуванню й розвитку інформаційно-комунікаційної компетентності приділяється особлива роль. Охарактеризовано поняття «система», «принцип». Зазначено, що система інформаційно-комунікаційної підтримки наукових досліджень майбутніх науковців у галузі освіти побудована з урахуванням кількох взаємопов’язаних наукових підходів та принципів. Наведено принципи вищої освіти, що сформульовані в Законі України «Про вищу освіту». Виокремлено принципи, що розкривають підходи до формування ІК-компетентності майбутніх магістрів та докторів філософії в галузі освіти, визначають зміст, організаційні форми та методи з урахуванням мети й закономірностей науково-дослідницької діяльності. Охарактеризовано принцип інформатизації науково-дослідницької діяльності; принцип наочності, реалізованої засобами візуалізації та мультимедіа; принцип оптимального вибору засобів навчання; принцип інтеграції традиційних методів наукової діяльності та інноваційних технологій; принцип інтерактивності. Зазначено, що вказані принципи ґрунтуються на загальних закономірностях сучасної освіти, відображають вимоги інформаційного суспільства до ІК-компетентності майбутніх магістрів та докторів філософії, визначають основні напрями науково-дослідницької діяльності здобувачів у процесі професійного розвитку.

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНА ПІДГОТОВКА ВИХОВАТЕЛІВ ДО ПЕДАГОГІЧНОГО СУПРОВОДУ РОЗВИТКУ КОМУНІКАТИВНОЇ КУЛЬТУРИ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

Стаття присвячена проблемі вдосконалення педагогічної майстерності вихователів дітей дошкільного віку, що базується на необхідністі реалізації тенденцій демократизації та гуманізації сучасного освітнього простору, особистісно-зорієнтованого підходу, забезпечення ефективного педагогічного супроводу особистісного зростання суб’єктів освітнього процесу. На основі аналізу наукової літератури «комунікативна культура» розглядається в сукупності з суміжними й підпорядкованими поняттями одного проблемного кола: «спілкування», «культура спілкування», «комунікація», «міжособистісна взаємодія», «комунікативні здібності», «комунікативні якості особистості», «комунікативні вміння», «комунікативна компетентність», «культура мовлення». Надано визначення комунікативної культури як динамічного поліструктурного інтегративного утворення особистості, що включає сукупність взаємопов’язаних компонентів (ціннісно-мотиваційного, інформаційно-когнітивного, емоційно-вольового, мовленнєво-діяльнісного), детерміновано зовнішніми умовами (соціальна ситуація розвитку особистості) і внутрішніми чинниками (комунікативні здібності та якості особистості) та забезпечує гармонійну соціалізацію особистості через взаємодію з реальним соціальним середовищем і самим собою. Констатуються результати розвідувального дослідження рівня потреби педагогів у реалізації позиції педагогічного супроводу розвитку особистості дітей в закладах дошкільної освіти та особливостей комунікативної культури педагогів, що показали недостатній рівень сформованості зазначених параметрів та визначили необхідність організації цілеспрямованого впливу на розвиток комунікативної культури та зміну педагогічної позиції педагогів. Визначено зміст дослідницької роботи, що була організована в межах постійно діючого семінару «Комунікативна культура педагога: проблеми, пошуки, рішення», індивідуальних та групових занять-консультацій, інноваційного здійснення засідань педагогічних рад, проведення науково-практичної конференції «Комунікативна культура педагога як вимога сучасності». У статті розкрито предмет вивчення семінару «Комунікативна культура педагога: проблеми, пошуки, рішення», його основні завдання, програма проведення та різні форми педагогічної взаємодії; проблематика занять-консультацій; зміст проведення педагогічних рад, щодо актуалізації комунікативного потенціалу соціокультурного середовища ЗДО; поетапне методичне наповнення науково-практичної конференції. Отже, у статті визначено підсумки дослідження та перспективні напрями подальших наукових розвідок.

ПРИНЦИП ПРИРОДО ВІДПОВІДНОСТІ У СУЧАСНІЙ ПЕДАГОГІЦІ РАННЬОГО ДИТИНСТВА

У науково методичній статті висвітлено результати теоретичних і емпіричних досліджень застосування принципу природо відповідності у сучасній педагогіці раннього дитинства. Сучасна реалізація даного принципу передбачає центрацію на потребах, інтересах, виборі дитини в умовах соціалізуючих взаємодій її з дорослими і дітьми у адекватному ранньому дитинству предметно-іграшковому середовищі. Відповідно у лонгітюдному дослідженні доведено прогресивну динаміку розвитку дітей від народження до 3-х років. Теоретично і емпірично обґрунтовано, що принцип природовідповідності доцільно застосовувати у адекватних психологічним особливостям і можливостям дітей раннього віку діяльностях - спілкуванні, предметній, ігровій. Обґрунтований Я.Коменським, К.Ушинським та ін. принцип природовідповідності широко реалізовано у дослідженнях сучасних дидактів Укрвїни В.Помагайба, В.Бондаря, А.Алексюка та ін. щодо дітей шкільного віку. Стосовно дітей раннього і дошкільного віку цей принцип не вивчено у сучаних умовах його застосування. Водночас дослідження Д.Ельконіна, М.Лісіної, Л.Артемової та ін. з приводу природних діяльностей дітей раннього віку спонукають до обґрунтування вказаного принципу в умовах спілкування, предметних дій, гри дітей. Вважаю, що теоретичне обґрунтування і дослідне запровадження принципу щодо дітей раннього віку розкриє нові можливості його врахування в умовах сім'ї, ЗДО, ЗВО. З'ясувати і обґрунтувати можливості застосування принципу природовідповідності щодо дітей раннього віку. Теоретично і фактичними даними лонгітюдного дослідження підтверджено результати прогресивного психолого-фізичного розвитку дітей в умовах застосування принципу природо відповідності з урахуванням вікових можливостей немовлят 1-о року, малят 2-о року, дітей 3-о року життя. У результаті соціалізуючих взаємодій дорослих з дітьми і предметно-іграшкових умов своєчасно розвинулись змістовні діяльності: спілкування, предметна, ігрова, адекватні за способами дій дітей їх віковим особливостям на різних етапах раннього дитинства. Ці діяльності розвивалися у послідовності від спілкування через предметну діяльність до початкових форм гри. Вважаю спілкування провідною діяльністю у ранньому дитинстві, оскільки воно веде розвиток дітей і само по собі, і у контексті інших діяльностей, зумовлюючи їх зростання до стадій самостійності. Діяльності мали і власну специфіку. Спілкування від емоційно-міжособистісної стадії набуло «ділового» змісту з появою предметних дій, а також ігрового забарвлення з виникненням емоційно-ігрових способів самовираження немовлят з середини і до кінця 1-о року. На 2-у році переважає предметна діяльність з обслуговуванням і збагаченням її спілкуванням малят з дорослими і дітьми. Предмети, відтворені у вигляді іграшок, спонукають малят до їх функціонального використання у наслідувальних ще фрагментарних іграх. Зростання інформативності й емоційності мовленнєвих конструкцій розширює діапазон ігрових дій малят з іграшками до кінця 2-о року. На 3-у році в усіх діяльностях з'являються нові ознаки. Спілкування стає самодостатнішим, не залежним від спонук дорослих чи предметних об'єктів; предметні дії діти здійснюють задля їх реального результату; наслідувальні ігрові дії уже мають ознаки рольової приналежності. Досягнення у своєчасному розвитку властивих ранньому віку діяльностей доводить результативність дотримання принципу природо відповідності з урахуванням психолого-фізичних можливостей дітей на різних вікових етапах їх розвитку. Застосування принципу природовідповідності у ранньому віці в сучасних умовах має орієнтуватися на особистість дитини з її потребами, інтересами, вибором. Цей концептуальний підхід дозволяє розкрити й реалізувати природний психолого-фізичний потенціал дітей для забезпечення своєчасного розвитку їх діяльностей - спілкування, предметної, ігрової як засобів самореалізації у соціалізуючому середовищі. У подальшому важливо розглядати детальніше і враховувати щорічні вікові зміни в розвитку дітей раннього і дошкільного віку з особливостями властивими кожному півріччю.

ІНТЕРАКТИВНІ МЕТОДИ НАВЧАННЯ, ЯК ОДИН ІЗ ШЛЯХІВ АКТИВІЗАЦІЇ ПІЗНАВАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ НА УРОКАХ МАТЕМАТИКИ В СТАРШІЙ ШКОЛІ

Стаття присвячена педагогічній проблемі вивчення та розробці теоретико-практичних основ активізації пізнавальної діяльності на уроках математики в старшій школі шляхом впровадження інтерактивних методів навчання. Суть застосування інтерактивних методів навчання полягає в відмові від традиційних методів взаємодії з учнями, де процес навчання не передбачає взаємодію учнів між собою підчас проведення уроку, і переходу до нових, де кожний учасник навчального процесу є її активним учасником. Важливою проблемою в сучасній освіті залишається питання урізноманітнення навчального процесу, активізації пізнавальної діяльності учнів, розширення сфери їх інтересів. Урок математики важкий для сприймання у більшості учнів, через що знижується зацікавленість до предмету. Тому проблема активізації пізнавальної діяльності на уроках математики є однією з найактуальніших. Пізнавальна активність учня – інтегральне утворення особистості, яке складається з мотиваційного, операційного та результативного компонентів і має свої особливості, а саме: пізнавальну потребу особистості, прояв інтелектуальної ініціативи, вихід особистості за межі даної діяльності за власним бажанням. Важливою стороною проблеми активізації навчально-пізнавальної діяльності є, перш за все, соціальний аспект. Потяг до знань, високу пізнавальну активність і уміння самостійно працювати над собою потрібно розвивати й виховувати у школі. Успішне розв’язання цього завдання створює надійні передумови для глибокого та міцного оволодіння навчальним матеріалом, забезпечуючи умови для наступної систематичної роботи учнів над собою, практичну реалізацію ідеї неперервної освіти та самоосвіти. Велике значення мають також психолого-педагогічні передумови розв’язання зазначеної проблеми. Оновлення змісту освіти, приведення її у відповідність до сучасних потреб особистості й суспільства потребує постійного вдосконалення процесу навчання. У системі навчальних занять широке застосування повинні знайти найбільш ефективні методи і прийоми організації навчання. Учень не буде виявляти розумової напруги, настирливості у навчанні, не зможе усвідомити і опрацювати матеріал, що вивчається, якщо не відчуває потреби у його засвоєнні. Ось чому все більшого значення набувають інтерактивні методи роботи з учнями. Новітні підходи до організації навчання роблять навчально-виховний процес різноманітним, цікавим та ефективним, а нaйкориснішим у такому навчанні є те, що матемaтика починає подобатиcя.

НАВЧАЛЬНИЙ КУРС «АКМЕОЛОГІЧНІ ТЕХНОЛОГІЇ» В СИСТЕМІ АНДРАГОГІЧНОЇ ПІДГОТОВКИ МАГІСТРІВ ПЕДАГОГІКИ ВИЩОЇ ШКОЛИ

У статті зазначено, що наразі актуальним є питання підготовки фахівців, які професійно займаються організацією навчання дорослих − педагогів-андрагогів, високоосвічених, творчих особистостей, здатних генерувати нові ідеї, оригінально розв’язувати актуальні навчально-виховні та соціокультурні проблеми, тобто підготовки магістрів спеціальності 011 Освітні, педагогічні науки, які поновлять склад науковців і викладачів закладів вищої освіти. Констатовано, що професійному становленню магістрів педагогіки вищої школи здебільшого допомагає навчальна дисципліна «Акмеологічні технології», метою якої є засвоєння здобувачами системи акмеологічних знань, формування вмінь розв’язувати широкий спектр акмеологічних проблем і завдань у процесі професійної діяльності; формування та закріплення в самосвідомості майбутнього викладача необхідності саморозвитку й самореалізації, що дозволяють спеціальними прийомами та техніками самоактуалізувати особистісне та професійне «Я»; розвиток внутрішнього потенціалу, професіоналізму та творчої майстерності фахівця, який працює в системі «людина-людина», що є основою його професійного іміджу й життєвого досвіду. Акцентовано, що в межах цього курсу майбутні викладачі вивчають: предмет акмеології, його місце в системі наук, методологічні основи акмеології, акмеологічну культуру особистості в контексті життєвого шляху та професійного розвитку людини, акмеологічний підхід у педагогічній освіті України, акмеологічні технології особистісного та професійного розвитку дорослих. Підкреслено, що важливою передумовою під час вивчення зазначеної дисципліни є організація викладачем творчого процесу на заняттях і залучення здобувачів до активної участі в ньому. Наведено приклади аудиторної та самостійної роботи для засвоєння навчального матеріалу та поточного контролю. Означений курс сприяє андрагогічній підготовці майбутніх викладачів, фахівців високого рівня, для яких знання, уміння, навички, їхнє постійне оновлення є основою професійної самореалізації особистості.

ДЕЯКІ ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ ДО ЕФЕКТИВНОЇ СОЦІАЛІЗАЦІЇ ДІТЕЙ РАННЬОГО ВІКУ

У статті розкрито деякі теоретичні аспекти підготовки майбутніх фахівців дошкільної освіти до ефективної соціалізації дітей раннього віку. Проаналізовано соціалізаційний процес дітей раннього віку, виголошено особливості соціального розвитку малят. Грунтовно розкрито фази соціального становлення особистості. Визначено соціалізованість як результат соціального розвитку дітей раннього віку в закладах дошкільної освіти. Приділено увагу характеристиці сучасної дитини раннього віку, виокремлено зміни, які відбулись в особистості сучасної дитини. Акцентовано увагу на ролі освітнього закладу дітей раннього віку. Зосереджено увагу на системній фаховій підготовці вихователів дітей раннього віку. Виокремлено передумови ефективної реалізації професійних функцій вихователя дошкільного закладу, серед яких виокремлюють: гностично-дослідницьку, виховну, конструкторсько-організаційну, координуючу. Наголошено окремо на діагностичній функції вихователя, що дозволяє визначати стан виховуваних і педагогічного процесу; конструктивно-організаторську, спрямовану на організацію педагогічного процесу; комунікативну. Особливої уваги приділено емоційній сфері вихователя, яка допоможе педагогу вибудовувати свою взаємодію з дітьми раннього віку на підставі емоційної саморегуляції та самоконтролю. До того ж, наголошено, що вихователь у групах раннього віку має усвідомлювати власну відповідальність за створення емоційно комфортного середовища, яке забезпечить гармонійну узгодженість в процесі спілкування та ефективної життєдіяльності малюків.

ФОРМУВАННЯ ЛІДЕРСЬКИХ НАВИЧОК МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ У ЗАКЛАДАХ ВИЩОЇ І ФАХОВОЇ ПЕРЕДВИЩОЇ ОСВІТИ

У статті розглянуто нове розуміння сутності феноменів «лідерство» і «лідерські навички» та теоретичні засади формування лідерських навичок шляхом індивідуального підходу в навчанні майбутніх фахівців у закладах вищої і фахової передвищої освіти. Запропоновано до означених теоретичних засад віднести інтегрованість індивідуального навчання у професійну діяльність майбутніх фахівців-лідерів. Визначено, що підготовка майбутніх фахівців як керівників до лідерства у колективі є соціально-педагогічною системою, яка сприяє опануванню студентами у закладах вищої і фахової передвищої освіти трьома базовими лідерськими навичками: проведенні діагностування рівня розвитку колективу працівників, гнучкістю й партнерством. З’ясовано, що шляхом організації індивідуального навчання фахівців-лідерів формуються ще три базові навички лідерства «в собі» – кидати виклик прийнятим обмеженням, визначати рівні своєї влади й співробітничати заради успіху. Визначено, що майбутній фахівець у закладі вищої чи фахової передвищої освіти має навчитися збільшувати джерела власної влади, особливо влади знання (добре розбиратися у власній справі, комп’ютерах, іноземних мовах тощо), особистої влади (розвиваючи свою особистість і міжособистісні вміння). Доведено, що ефективне формування лідерських навичок має відбуватися на всіх чотирьох рівнях: з управління собою; окремими колегами; колективом (командою) і організацією.

ПОРІВНЯЛЬНА ПЕДАГОГІКА ЯК НАВЧАЛЬНА ДИСЦИПЛІНА В СИСТЕМІ ВЗАЄМОДІЇ З ПЕДАГОГІЧНОЮ НАУКОЮ ТА ПРАКТИКОЮ ОСВІТИ (ТЕОРЕТИЧНИЙ АСПЕКТ)

У статті зазначено, що внаслідок глобального характеру перетворень особливого значення набуває аналіз світового досвіду розвитку освіти, виявлення основних тенденцій і закономірностей, позитивних і негативних аспектів, форм і способів взаємозбагачення національних педагогічних культур, реалізації гуманістичних принципів освіти. У цьому контексті зростає значення порівняльно-педагогічних досліджень, порівняльної педагогіки як науки, яка на межі тисячоліть стала активно розвиватись в Україні. Констатовано, що підвищення якості викладання педагогічних дисциплін у вищій школі передбачає дослідження особливостей порівняльної педагогіки як навчальної дисципліни, що формується в системі взаємозв’язків із педагогічною наукою та практикою освіти (як функції соціуму). Доведено, що взаємозв’язок порівняльної педагогіки як навчальної дисципліни з педагогічною наукою та соціальною практикою здійснюється на рівні компонентів: аспекти аналізу наукової дисципліни йскладники соціальної практики виконують певну функцію щодо компонентів навчальної дисципліни. Зміст навчальної дисципліни визначається сукупністю теорій досліджуваної науки, традиційним і інноваційним практичним досвідом викладача, особистим досвідом здобувачів у галузі досліджуваної наукової дисципліни.