ЗАСТОСУВАННЯ ЗАХОДІВ ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРИМУСУ В РАЗІ НЕПОВІДОМЛЕННЯ СУДУ ПРО НЕМОЖЛИВІСТЬ ПОДАТИ ДОКАЗИ, ВИТРЕБУВАНІ СУДОМ, АБО НЕПОДАННЯ ТАКИХ ДОКАЗІВ БЕЗ ПОВАЖНИХ ПРИЧИН

Селівон А. М. Застосування заходів процесуально-го примусу в разі неповідомлення суду про неможли-вість подати докази, витребувані судом, або неподаннятаких доказів без поважних причин. – Стаття.У статті розглянуто проблематику застосуваннязаходів процесуального примусу в разі неповідомлен-ня суду про неможливість подати докази, витребуванісудом, або неподання таких доказів без поважних при-чин у господарському процесі.Швидкому та об’єктивному розгляду справ сприяєналежне дотримання учасниками господарського про-цесу, а також особами, присутніми в залі судового засі-дання, їхніх обов’язків, передбачених господарськимпроцесуальним законодавством. Заходи процесуаль-ного примусу застосовуються судом до осіб, які пору-шують встановлені в суді правила і перешкоджаютьздійсненню господарського судочинства. Під по-рушенням встановлених у суді правил розумієтьсяневиконання процесуальних обов’язків, передбаченихГПК України і (або) покладених судом на певну особу,відповідно до положень Кодексу (наприклад, обов’яз-ків сумлінно використовувати процесуальні права,з’явитися на судове засідання, надавати докази). Впер-ше інститут заходів процесуального примусу був закрі-плений в окремому розділі Господарського процесуаль-ного кодексу України лише у чинній його редакції.Господарський процесуальний кодекс передбачаєрозгорнуту систему заходів відповідальності, а та-кож інших заходів процесуального примусу, які не єбезпосередньо заходами відповідальності.Традиційно в процесуальній науці вважається,що санкції – це встановлені в нормах процесуальногоправа наслідки, які настають за недодержання та по-рушення цих норм. Їх поділяють на заходи захисту(наприклад, відмова у прийнятті заяви до проваджен-ня суду, залишення заяви без руху, попередження)і заходи відповідальності (стягнення судових витраті збитків, примусовий привід, видалення з залу судово-го засідання тощо).Чинна редакція ГПК України є більш прогресивноюз погляду систематизації засобів впливу на учасниківпроцесу, які недобросовісно виконують процесуальніобов’язки, зловживають правами та перешкоджаютьздійсненню судочинства. В разі неповідомлення судупро неможливість подати докази, витребувані судом,або неподання таких доказів без поважних причин судзастосовує до відповідної особи заходи процесуаль-ного примусу, передбачені ГПК України. Це можебути тимчасове вилучення доказів та/або штраф. Тим-часове вилучення доказів для дослідження судом не євидом юридичної відповідальності та може бути поєд-нане зі стягненням штрафу в дохід держави. Тимчасо-ве вилучення доказів є превентивним процесуальнимзаходом оперативного реагування суду на дії, які про-типравно перешкоджають здійсненню господарськогосудочинства, тоді як стягнення штрафу є формою гос-подарської процесуальної відповідальності.

ПРОБЛЕМИ НАДАННЯ НЕОБҐРУНТОВАНИХ ПЕРЕВАГ ПІД ЧАС ВИКОРИСТАННЯ ОСОБЛИВОГО ПОРЯДКУ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОВАДЖЕННЯ

Дерев’янко М. І. Проблеми надання необґрунтова-них переваг під час використання особливого порядкукримінального провадження. – Стаття.У статті розкриваються проблеми забезпеченняправ і свобод особи у кримінальному судочинстві підчас застосування особливого порядку кримінальногопровадження, передбаченого главою 37 Криміналь-ного процесуального кодексу України. Актуальністьпублікації зумовлена вразливістю правового статусуособи, залученої до сфери кримінального судочинства,а також мінливістю його обсягу, залежно від певнихобставин. Метою публікації є дослідження наслід-ків застосування особливого порядку кримінальногопровадження, з’ясування, чи призводить воно до необ-ґрунтованих переваг одних суб’єктів кримінальногопровадження над іншими, залежно від професії та за-йманої посади. Передумовами до формування такоїмети стали сучасні проблеми, які виникають під часзабезпечення прав і свобод особи. Робота виконана напідставі використання загальнонаукових та спеціаль-них методів наукового пізнання. Із загальнонаукових,зокрема, використовувалися системно-структурнийметод і метод функціонального аналізу, а зі спеціаль-них – формально-юридичний, логіко-процесуальнийметоди, метод порівняльного правознавства. Проана-лізовано основні законодавчі норми, якими закріпленігарантії забезпечення належного виконання певнимисуб’єктами покладених на них соціально кориснихфункцій, а також особливий порядок кримінальногопровадження, який застосовується до осіб певної про-фесії. У статті зазначено, що наявність у КПК Українидодаткових гарантій та їх реалізація під час досудово-го розслідування свідчать про існування підставдля дискримінації інших осіб, які не вказані у ст. 480КПК України. Глава 37 КПК України, як і положеннявсього Кодексу, потребують проведення антидискримі-наційної експертизи з метою встановлення їх відповід-ності принципу недискримінації.

ПРИНЦИП ВЕРХОВЕНСТВА ПРАВА У КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧОМУ ПРАВІ УКРАЇНИ

Пилипенко Д. О. Принцип верховенства правау кримінально-виконавчому праві України. – Стаття.У статті розглянуто питання, пов’язані з визна-ченням принципу верховенства права в системі засадкримінально-виконавчого права України. Зосере-джено увагу на факторі визначення засад у межахчинного кримінально-виконавчого законодавства.Наголошено на особливості конструкції відповідноїнорми закону, що визначає перелік принципів КВКУкраїни. Висловлено авторську позицію про те, щоневідображення в системі засад кримінально-вико-навчого законодавства принципу верховенства праває відповідним недоліком законодавчої конструкціїзгаданої норми закону. В статті висловлено позиціющодо наявного сприйняття законодавцем системинорм кримінально-виконавчого права. Проаналізо-вано авторські погляди на визначення сутності вер-ховенства права в межах окремих галузей права кри-мінально-правового спрямування. Наведено позиціюКонституційного Суду України з цього питання. Про-аналізовано погляди науковців на таку позицію КСУ.Висловлено авторську думку щодо деяких із них. Ар-гументовано, що сучасне змістовне сприйняття верхо-венства права як правового принципу не є похіднимвід досвіду науковців англосаксонської правової сис-теми, а є надбанням сучасної європейської правовоїдоктрини, що поєднує в собі також і концепції рома-но-германської правової системи. У статті наголошенона безперспективності визначення верховенства правав контексті контрастного сприйняття правової дивер-генції зазначених правових систем. Акцентовано увагуна важливості конвергенції визначених правових сис-тем для визначення сутності принципу верховенстваправа. У статті висловлено позицію щодо доцільностізастосування формули Радбруха з метою вирішеннясуперечностей у контексті конкурентних умов між пу-блічними та приватно-правовими інтересами під часпрактичної реалізації принципу верховенства правав межах чинного кримінально-виконавчого права.

ЩОДО РОЗМЕЖУВАННЯ ДИСТАНЦІЙНОЇ РОБОТИ ВІД ІНШИХ ФОРМ НЕСТАНДАРТНОЇ ЗАЙНЯТОСТІ

Сайченко Я. В. Щодо розмежування дистанційної ро-боти від інших форм нестандартної зайнятості. – Стаття.У роботі проведено дослідження дистанційної ро-боти за допомогою порівняльного аналізу з іншимиформами нестандартної зайнятості, представленимина вітчизняному ринку праці, зокрема з надомноюроботою, що дозволило зробити певні висновки. Так,якщо раніше між дистанційною і надомною роботоюзаконодавцем практично був поставлений знак рівно-сті, то тепер ці два поняття розмежовано, адже, по суті,це не одне й те саме. Хоча спільні ознаки між нимитеж є: по-перше, це обов’язковий письмовий трудовийдоговір, типова форма якого затверджена Мінеконо-міки України; по-друге, ознайомити працівників ізнаказами (розпорядженнями), повідомленнями й ін-шими документами щодо їх прав та обов’язків теперможна з використанням визначених у трудовому до-говорі засобів електронного зв’язку; по-третє, дистан-ційних і надомних працівників тепер можна притяга-ти до повної матеріальної відповідальності за збиток,завданий ними в результаті використання наданихроботодавцем обладнання та інструментів; по-четвер-те, як дистанційна, так і надомна робота передбачаєоплату праці в повному обсязі та в строки, визначенічинним трудовим договором, якщо працівник і робото-давець письмово не домовилися про інше.Зроблено висновок, що дистанційна робота сьогодніє надзвичайно потрібною формою трудових відносин,яка набула особливого значення як в Україні, так іу світі загалом у період жорсткого карантину через пан-демію коронавірусу. Її перевагами для працівників є:планування власного часу та самостійне встановленнярежиму роботи; на дистанційну роботу не поширю-ються правила внутрішнього трудового розпорядку;працівник самостійно обирає робоче місце; зменшеннявитрат; більше часу, який можна присвятити родині.Переваги для роботодавців: не потрібно орендуватиофіс та забезпечувати кожного працівника окремим ро-бочим місцем; для виконання роботи можна залучатиспеціалістів із інших міст та країн. Водночас, незважа-ючи на законодавчі зміни, дистанційна робота і надаліпотребує законодавчого врегулювання окремих питаньз урахуванням зарубіжного досвіду.

СПЕЦІАЛЬНІ ПРАВИЛА ЗДІЙСНСПЕЦІАЛЬНІ ПРАВИЛА ЗДІЙСНЕННЯ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ЗАТРИМАННЯЕННЯ КРИМІНА

Потоцький М. М. Спеціальні правила здійснен-ня кримінального процесуального затримання. –Стаття.У статті розглянуто спеціальні правила здійсненнякримінального процесуального затримання.Під час постановки проблеми наголошується, щодослідження спеціальних правил здійснення кримі-нального процесуального затримання є необхіднимдля проведення ефективного затримання за будь-яких умов. На першочерговому етапі розслідуванняякість здійснення кримінального процесуальногозатримання впливає на динаміку подальшого кримі-нального провадження.У процесі розкриття стану дослідження теми на-голошується, що, незважаючи на наявність науковихпраць за цим напрямом, виокремлення спеціальнихправил затримання особи у кримінальному проваджен-ні відбулося вперше в науковій літературі.На підставі аналізу кримінального процесуально-го законодавства та доктрини кримінального процесубуло визначено такі спеціальні правила здійсненнязатримання особи у кримінальному провадженні: за-тримання поза вимогою «безпосередність»; спеціаль-ний суб’єкт затримання, який обумовлений територі-єю його застосування; спеціальна згода на затриманняокремої категорії осіб; необхідний ступінь тяжкостізлочину для затримання неповнолітніх; зменшеннячасових меж для затримання неповнолітніх; збільшен-ня часових меж для превентивного затримання; замінасудового контролю на прокурорський контроль щодопревентивного затримання.У процесі викладу основного матеріалу наголо-шується, що затримання поза вимогою «безпосе-редність» є необхідним для ефективної діяльностісторони обвинувачення. Підтримується ідея щодокомпенсації такої вимоги невідкладним судовимконтролем. Зазначається, що затримання на тери-торії дипломатичних представництв, консульськихустанов України, на повітряному, морському чи річ-ковому судні, що перебуває за межами України підпрапором або з розпізнавальним знаком України,здійснюється в порядку законного затримання зіспецифічною процедурою та строками провадження.Вказується, що затримання суддів і народних депута-тів України можливе на чітко окреслених підставахта за умов, що спричинені спеціальним статусом та-ких осіб. Підкреслюється, що, з огляду на вразливийстан неповнолітніх осіб, законодавством передбаченавимога щодо ступеня тяжкості злочину для здійснен-ня затримання та значно обмежений строк його три-валості. Наголошується, що під час превентивногозатримання судовий контроль підміняється проку-рорським контролем, і звертається увага на можли-вість довготривалого строку такого виду затриманняпоза судовим контролем.

ОНЛАЙН-ВРЕГУЛЮВАННЯ СПОРІВ У СФЕРІ ЕЛЕКТРОННОЇ КОМЕРЦІЇ ЯК АЛЬТЕРНАТИВНИЙ СПОСІБ ДОСУДОВОГО ВРЕГУЛЮВАННЯ КОНФЛІКТІВ

Теличко О. А., Рекун В. А. Онлайн-врегулюванняспорів у сфері електронної комерції як альтернатив-ний спосіб досудового врегулювання конфліктів. –Стаття.У статті розглянуто альтернативні способи вирі-шення (врегулювання) спорів у сфері електронної комерції, які активно розвиваються і набираютьдедалі більшої популярності в усьому світі загаломі в Україні зокрема. Проте наразі система альтер-нативних способів вирішення спорів у сфері елек-тронної комерції хоч і є інтегрованою в українськеправове середовище, але процес її інтеграції дотеперне завершено.Проаналізовано процес впровадження інформа-ційно-комунікаційних технологій у сучасну системуальтернативних механізмів вирішення спорів, якийу зарубіжній правозастосовній практиці заведенопозначати терміном «онлайн-врегулювання супере-чок». Онлайн-врегулювання суперечок – це сучаснийінструмент для врегулювання спорів, що виникаютьяк між постачальниками та продавцями (або опера-торами електронних торговельних майданчиків),так і між цими групами осіб та споживачами в циф-ровому середовищі, що становить нагальну проблемуу веденні транскордонного бізнесу (особливо малогоі середнього підприємництва). Незважаючи на акту-альність визначеного питання, більшість країн, зо-крема й Україна, перебувають на початкових етапахдискусії, а також розвитку національного і міжна-родного регулювання.Висвітлено сфери застосування цієї системи йосновні методи, використовувані для ОВС. Особливаувага приділяється аналітичному огляду міжнарод-них ініціатив у межах повсюдного впровадження ОВСяк перспективної і сучасної системи альтернативно-го вирішення спорів («АВС»). У статті надано якіснуоцінку поточного статусу розвитку ОВС у зарубіжнихкраїнах, наведені практики, які вже застосовуютьсязакордонними підприємствами в межах цієї системи.Зроблено висновки і практичні рекомендації щодоподальшого розвитку ОВС в Україні.

СТАНОВЛЕННЯ МІЖНАРОДНО-ПРАВОВОГО МЕХАНІЗМУ ПРОТИДІЇ КОРУПЦІЇ

Пахлеванзаде А. Становлення міжнародно-право-вого механізму протидії корупції. – Стаття.У статті розглянуто етапи становлення міжна-родно-правового механізму протидії корупції. Зазна-чено, що на першому етапі відбувалося зародженняміжнародного механізму протидії корупції. В цейперіод міжнародні організації, зокрема ООН, почализвертати серйозну увагу на необхідність боротьби зпідкупом державних посадових осіб у сфері міжна-родних комерційних та фінансових операцій. У цейчас боротьба з корупцією стала одним із пріоритет-них напрямів державної політики багатьох європей-ських держав.У статті підкреслено, що другий етап можна наз-вати етапом національно-правового регулюванняпротидії міжнародній корупції. Робляться спробиюридичного визначення корупції та підготовки між-народної угоди із боротьби з незаконними виплатамий іншими видами корупційних практик. Підкресле-но, що на цьому етапі не було прийнято жодного між-народного нормативно-правового акта конвенційно-го характеру щодо корупції. Корупція насампередрозглядалася як питання внутрішнього, а не міжна-родного значення.Третій етап було визнано етапом інтернаціоналі-зації антикорупційних норм. В цей час активізуєтьсяробота в межах універсальних та регіональних між-народних організацій із розробки заходів протидіїнезаконним виплатам та іншим різновидам корупції.Було прийнято низку міжнародних договорів та іншихнормативно-правових актів органів міжнародних орга-нізацій, в яких визначалися основні методи боротьбиз корупцією в різних сферах життя держави і суспіль-ства. Багато регіональних міжнародних антикоруп-ційних договорів містили положення, що стосуютьсякримінальної відповідальності за підкуп іноземнихдержавних посадових осіб.Проаналізовано четвертий етап, який можна оха-рактеризувати як етап універсалізації антикоруп-ційних норм. У міжнародному праві було прийнятоперший універсальний міжнародний договір у ційсфері – Конвенцію ООН проти корупції. Саме на цьо-му етапі визначну роль у формуванні загальносвітовоїстратегії протидії корупції починають відігравати між-народні неурядові організації

ОСОБЛИВОСТІ ПРИЗНАЧЕННЯ ТА ПРОВЕДЕННЯ СУДОВИХ ЕКСПЕРТИЗ ПРИ РОЗСЛІДУВАННІ ЗЛОЧИННИХ ПОРУШЕНЬ ПРАВИЛ БЕЗПЕКИ ПІД ЧАС ВИКОНАННЯ РОБІТ ІЗ ПІДВИЩЕНОЮ НЕБЕЗПЕКОЮ

Спасенко К. О. Особливості призначення та прове-дення судових експертиз при розслідуванні злочиннихпорушень правил безпеки під час виконання робіт ізпідвищеною небезпекою. – Стаття.Стаття присвячена дослідженню особливостей при-значення судових експертиз при розслідуванні злочин-них порушень правил безпеки під час проведення робітіз підвищеною небезпекою. З’ясовано, що методикаекспертних досліджень у провадженнях, пов’язанихіз порушенням правил безпеки під час проведення ро-біт із підвищеною небезпекою, складається зі стадій:попереднього дослідження, основного дослідження (ана-літична, порівняльна, синтезувальна стадії), постанов-ки висновку. З’ясовано, що при розслідуванні злочин-них порушень правил безпеки під час виконання робіт ізпідвищеною небезпекою найбільш затребуваним є прове-дення інженерно-технічних експертиз із застосуваннямспеціальних технічних знань з електробезпеки, пожеж-ної безпеки, будівництва, гірничої справи.Наголошено, що судова інженерно-технічна експер-тиза з охорони праці призначається з метою виявленняпричинних залежностей і фактів щодо діяльності абобездіяльності робітників та посадових осіб у процесінормального функціонування підприємства й у разівиникнення на ньому надзвичайної ситуації, недотри-мання трудової та виробничої дисциплін, невиконаннявимог нормативно-правових актів із охорони праці таексплуатаційної документації тощо. Сутність гірни-чо-технічної експертизи як процесуальної дії полягаєв дослідженні для кримінального провадження обста-вин події на підприємстві гірничої промисловості, щопризвела до загибелі людей або до заподіяння шкоди їхздоров’ю, або до інших наслідків, проведеному в перед-баченому законом порядку обізнаними в гірничійсправі особами. Судово-технічна експертиза допомагаєнайбільш точно й достовірно встановити якість буді-вельних і ремонтних робіт, виконуваних на всіх етапахбудівництва, їх відповідність будівельним нормам і до-говору, а також якість і кількість використаних буді-вельних матеріалів та їх відповідність вказаним у буді-вельно-монтажній документації.

КРИМІНОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ФАКТОРІВ ВЧИНЕННЯ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦЕМ САМОВІЛЬНОГО ЗАЛИШЕННЯ ВІЙСЬКОВОЇ ЧАСТИНИ АБО МІСЦЯ СЛУЖБИ

Висоцький П. Г. Кримінологічна характеристика фак-торів вчинення військовослужбовцем самовільного зали-шення військової частини або місця служби. – Стаття.У сучасній юридичній науці існує чимало підходівдо класифікації факторів вчинення військовослужбов-цем самовільного залишення військової частини або місця служби. Саме тому в статті досліджуються фак-тори такого вчинення й аналізуються їх специфічніособливості.Визначено, що фактори вчинення військовослуж-бовцем самовільного залишення військової части-ни або місця служби як військового кримінальногоправопорушення найбільш оптимально розподіля-ти на чотири різновиди: 1) соціально-психологічні;2) організаційно-управлінські; 3) соціально-економіч-ні; 4) нормативно-правові.У статті досліджено кожен із вищеназваних чинни-ків самовільного залишення військової частини або міс-ця служби, зокрема визначено їх властивості, причиний умови, за яких ці фактори можуть бути застосовані.Також проаналізовано їх вплив на вчинення самовіль-ного залишення військової частини або місця службиі визначено, що лише в сукупності вищезазначені чин-ники мають дійсно важливий вплив на вчинення тако-го кримінального правопорушення.У процесі проведення дослідження цих факторіввизначено, що саме соціально-психологічні чинникисамовільного залишення військової частини або місцяслужби вважаються найбільш важливими, оскількивони здатні викривити ставлення солдатів і військовос-лужбовців до військової дисципліни, військового по-рядку, обов’язків несення військової служби, наданоївійськової присяги, конституційних обов’язків, пов’я-заних із захистом Вітчизни, наказів командирів таначальників тощо. При цьому в статті зазначено, щоне слід недооцінювати й інші фактори самовільногозалишення військової частини або місця служби.В результаті проведеного дослідження та комплек-сного аналізу кожного з факторів самовільного зали-шення військової частини або місця служби визначе-но, що кожен із них має важливе практичне значення,оскільки ці чинники демонструють ті причини й умо-ви, які лягли в основу вчинення кримінального пра-вопорушення, передбаченого ст. 407 Кримінальногокодексу України.

ПРОБЛЕМИ ЗАСТОСУВАННЯ ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ДО АДВОКАТА ЯК СУБ’ЄКТА ПЕРВИННОГО ФІНАНСОВОГО МОНІТОРИНГУ В УКРАЇНІ

Максіменцев М. Г., Максіменцева Н. О. Проблемизастосування цивільно-правової відповідальності доадвоката як суб’єкта первинного фінансового моніто-рингу в Україні. – Стаття.У статті здійснено дослідження категорії ци-вільно-правової відповідальності та її застосуваннядо адвокатської діяльності. У фокусі уваги дослі-дження перебуває визначення підстав та обсягівкрема, під час виконання адвокатом досить новоїфункції суб’єкта первинного фінансового моніторин-гу в процесі боротьби в Україні з тероризмом та від-миванням коштів, отриманих злочинним шляхом.У статті вивчаються як теоретичні, так і практичніаспекти зазначеної проблематики. Проаналізованоюснатуралістичну природу цивільно-правової від-повідальності адвокатів, а також вплив на адвокат-ську діяльність в результаті змін до законодавства,які запроваджені Законом України «Про запобіган-ня та протидію легалізації (відмиванню) доходів…»№ 361-IX. Законодавець надав адвокатам новіповноваження, які одночасно тягнуть за собоюобов’язки. Нові критерії здійснення аналізу ризи-кованості операцій, в яких беруть участь адвокати,накладають обов’язок первинного фінансового моні-торингу під час здійснення адвокатської діяльності.Це загострює проблематику ролі та відповідальностіадвоката в процесі боротьби в Україні з фінансуван-ням тероризму та відмиванням коштів, отриманихзлочинним шляхом, оскільки створює конфлікт міжадвокатською таємницею, захистом інтересів клієн-та адвокатом та обов’язком здійснювати щодо клі-єнта функції стеження з елементами підозри до йогодій, що взагалі не відповідає критеріям презумпціїневинуватості. Санкції за наслідками неналежноговиконання цих функцій та обов’язків адвокатами за-грожують їм штрафами, зупинкою або позбавленнямправа займатись адвокатською діяльністю.Зроблено висновок, що згадані новації законодавства,а також прийдешні нові несподіванки за наслідками пе-ревірок контролювальним органом – Міністерством юс-тиції України, створюють перешкоди для адвокатськоїдіяльності та бюрократичні перепони, що суперечатьпринципам адвокатської етики, можуть суттєво усклад-нити налагодження між адвокатом та клієнтом довірли-вих робочих відносин.