ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ «КРУГЛИЙ СТІЛ» «УКРАЇНА ТА НІМЕЧЧИНА У СВІТОВИХ ВІЙНАХ: ОБРАЗИ ТА ПІДХОДИ ДО ПОЛІТИКИ ПАМ’ЯТІ»; «МОСТИ ПАМ’ЯТІ: СУЧАСНА УКРАЇНСЬКО-НІМЕЦЬКА ДИСКУСІЯ ПРО ДРУГУ СВІТОВУ ВІЙНУ ТА ГОЛОКОСТ»

Стислий огляд двох важливих наукових подій жовтня 2020 р.

«ЗНАЙ, ЩО ТИ СИН ЄВРЕЙСЬКОГО НАРОДУ»: ЄВРЕЙСЬКА СЛУЖБА ПОРЯДКУ ТА ЇЇ ОБРАЗИ В КНИЗІ PERSON K. POLICJANCI WIZERUNEK ŻYDOWSKIEJ SŁUŻBY PORZĄDKOWEJ W GETCIE WARSZAWSKIM. ŻYDOWSKI INSTYTUT HISTORYCZNY IM. EMANUELA RINGELBLUMA. WARSZAWA, 2018. 294 S.

Огляд книги Катажини Персон, присвяченої одному з найменш представлених в історіографії аспекту історії нацистського геноциду – історії «Єврейської служби порядку» (ЄСП). Ключовим завданням, яке поставила перед собою дослідниця – дослідити формування та функціонування підрозділів служби порядку найбільшого гетто на теренах окупованої Європи – Варшавського.

ЇЖА, ГРОШІ ТА БАРТЕР У ЛЬВІВСЬКОМУ ГЕТТО, СХІДНА ГАЛИЧИНА

Ця стаття базується на дослідженні авторкою повсякденного життя у схованці євреїв Східної Галичини за часів німецької окупації.

НЕЕВРЕЙСКИЕ ЖЕРТВЫ НАЦИЗМА В КИЕВЕ В 1941–1943 гг.

Статья посвящена малоизученной проблеме, а именно проблеме нееврейских жертв в Киеве в 1941–1943 гг. Если о еврейских жертвах написано довольно много, то о жертвах нееврейских, особенно об определении их общего количества, научных исследований фактически не существует, что говорит о несомненной актуальности этой темы.Цель данного исследования – на основании архивных документов выяснить и подытожить общую численность различных категорий жертв нацистского оккупационного режима, убитых в Киеве в 1941–1943 г., помимо жертв Холокоста.Под нееврейскими жертвами – гражданскими лицами, автор понимает, во‑первых, заложников, «политических функционеров, саботажников и грабителей», душевнобольных, членов коммунистического подполья, украинских националистов, ромов – то есть тех лиц, которые были объектом нацистских репрессий и истреблялись по политическим и расовым причинам, и, во‑вторых, тех лиц, которые стали жертвами социально-экономической политики оккупантов, особенно голода, порожденного условиями оккупации. К нееврейским жертвам следует также отнести погибших военнопленных (кроме военнопленных-евреев).Научная новизна: В статье на основании документов из отечественных и зарубежных архивов, соответствующей научной литературы автор исследует разные категории нееврейских жертв, а также общие потери гражданского населения Киева в 1941–1943 гг.Выводы: За два года оккупации количество жителей Киева уменьшилось примерно на 105 тыс. человек. В это число входят: около 50 тыс. человек, которые в 1942–43 гг. были отправлены на работу в Германию, более 10 тыс. жертв неевреев разных категорий, несколько тысяч умерших (в основном от голода, а также естественной смертью), несколько тысяч человек, по разным причинам переселившихся в другие населенные пункты. Остальные жертвы – примерно 38 тыс. человек – приходятся явно на евреев, большинство из которых были истреблены в конце сентября 1941 г.Общие безвозвратные потери среди гражданского населения Киева (за исключением переселившихся в другие населенные пункты и вывезенных на работу в Германию) в 1941–1943 гг. могут доходить до 53 тыс. человек. Примерно 71–72% общих потерь приходится на евреев. Кроме того, из числа военнопленных погибли до 40 тыс. человек.Ключевые слова: Киев, нееврейские жертвы, оккупация 1941–1943 гг., Бабий Яр, противотанковый ров.

АБЕРАЦІЯ ЕТНОПОЛІТИЧНИХ КООРДИНАТ У ЧАСИ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ: ПРИКЛАД ДІТЕЙ ОКУПОВАНОГО ДНІПРОПЕТРОВСЬКА, 1941–1943 рр.

У даному дослідженні розглядається колекція джерел з Державного архіву Дніпропетровської області з історії нацистської окупації на території регіону. Йдеться про твори учнів середніх шкіл на звільненій від окупантів території у перші післявоєнні роки. Джерела вперше вводяться до наукового обігу.

ОГЛЯД УКРАЇНОМОВНОГО ПЕРЕКЛАДУ МОНОГРАФІЇ АДАМА ДЖОНСА. ГЕНОЦИД: ВСТУП ДО ГЛОБАЛЬНОЇ ІСТОРІЇ. КИЇВ: ДУХ І ЛІТЕРА, 2020. 696 с.

Книга є своєрідною спробою узагальнення сучасних знань про причини геноциду, його природу, методи та мотиви виконавців.

МІЖНАРОДНА КОНФЕРЕНЦІЯ-ВЕБІНАР «ПАМ’ЯТАЮЧИ МИНУЛЕ: НАПИСАННЯ НАУКОВИХ РОБІТ ТА ВИКЛАДАННЯ ІСТОРІЇ ГОЛОКОСТУ В НАШІ ДНІ»

Стислий огляд важливої наукової події грудня 2020 р.

ПОВЕРТАЮЧИ ПАМ’ЯТЬ ДО ПЛАШУВА

Мета дослідження – продемонструвати трансформації меморіального простору Плашува від 1945 р. по сьогодні, аналізуючи пам’ятники та комеморативні практики, пов’язані з Плашувом. Дослідити як Плашув стає місцем пам’яті про Голокост у Кракові та дати оцінку ефективності відродження пам’яті про це місце.Методологія роботи – меморіальний простір Плашува проаналізовано на основі інтерпретацій поняття «місце пам’яті» в контексті методології П’єра Нора. Розглянуто перетворення Плашува з «місця непам’яті» на «місце пам’яті».Наукова новизна – полягає в комплексному аналізі меморіального ландшафту Плашува. У статті розглядаються пам’ятники, розташовані на території колишнього концентраційного табору як матеріальний символ, та комеморативні практики, пов’язані з Плашувом. Авторка досліджує яким чином відбувається функціонування цих символів в меморіальному, музейному та культурному просторі Кракова.Висновки. Меморіальний простір Плашува почав формуватись у післявоєнний час, коли в різні роки з ініціатив окремих організацій, що представляють групи жертв концентраційного табору Плашув, з’явилися пам’ятники. Попри трагічну історію території та розміщені на ній пам’ятники, мешканці району використовують локацію для відпочинку. Це свідчить про те, що пам’ятники не розкривають повною мірою Плашув як місце, де відбувався Голокост. Зміни в сприйнятті Плашува розпочались з 2002 р. із внесення території до реєстру пам’яток, що стимулювало проведення архітектурного конкурсу, який поставив питання про майбутнє цієї території. Історія Плашува та його сучасний стан стали темою декількох фотовиставок, що сприяло активізації зацікавлення історією та сучасністю Плашува як спеціалістів, так і широкої громадськості. З того часу декілька організацій присвячували Плашуву лекції, дискусії та виставки. Із 2017 р. Історичний музей міста Краків прийняв рішення меморіалізувати територію та власним прикладом заклав базу нового музею «Музей – Місце пам’яті Плашув». За останні декілька років комеморативні практики Плашува стали набагато інтенсивнішими, а зі створенням музею «Музей – Місце пам’яті Плашув» ця локація має всі шанси поступово витіснити неналежні активності зі своєї території та перетворитись на місце пам’яті про Голокост у Кракові.

ВІД МАЛЕНЬКОЇ ДІВЧИНКИ ДО СПРАВЖНЬОЇ ФРАУ: ЕТАПИ СТАНОВЛЕННЯ НІМЕЦЬКОЇ ЖІНКИ В ТОТАЛІТАРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ ТРЕТЬОГО РАЙХУ (АНТИСЕМІТСЬКИЙ АСПЕКТ)

Мета дослідження полягає в розкритті концепції нацистського виховання молоді, викладеної Адольфом Гітлером у його програмному творі – книзі «Моя боротьба», що у ХХ ст. стала своєрідною «Біблією нацизму» та була втілена в повсякденне життя Німеччини у 1933–1945 рр.; а також виявленні особливостей процесу зародження націонал-соціалістичної молодіжної організації на теренах Веймарської республіки та Третього райху щодо німецьких дівчат та жінок.Наукова новизна: Автором висвітлюються маловідомі сторінки історії молодіжної політики НСДАП у 1922–1945 рр.; простежено основні етапи становлення німецької жінки в тоталітарному суспільстві нацистської держави з акцентом на антисемітському аспекті.Висновки: Загалом, протягом 1932–1936 рр. під егідою Бальдура фон Шираха «Гітлерюгенду» вдалося досягти цілей, поставлених лідером НСДАП: усі основні німецькі молодіжні організації були або ліквідовані, або асимільовані; «Гітлерюгенд» стала єдиною молодіжною організацією Третього райху; було прибрано до рук майно та функції державних установ, які працювали з молоддю за часів Веймарської Німеччини (1919–1933); відбулося створення нової організаційної структури тоталітарної форми. «Ідеальна німецька жінка» повинна була відповідати ідеологічним принципам, які є чотирма принципами «К» – Кіндер, Кірхе, Кюхе, Клейдунг (діти, церква, кухня, одяг), і які були актуальними в Німеччині ще до диктатури Адольфа Гітлера.

SELEKTIVE ERINNERUNG. DER ZWEITE WELTKRIEG IN DER UKRAINE IM HISTORISCHEN GEDÄCHTNIS DER RUSSLANDDEUTSCHEN

Der Zweite Weltkrieg stellt bis heute den zentralen Bezugspunkt jener Gruppe dar, die in der Forschung zumeist unter dem Begriff der «Russlanddeutschen» subsummiert wird. Insbesondere die kollektiven Zwangsumsiedlungen, die mit dem Erlass des Obersten Sowjets der UdSSR vom 28. August 1941 einsetzten und im Zuge derer bis Ende 1941 rund 900 000 Menschen nach Sibirien und Kasachstan umgesiedelt wurden und rund 150 000 Menschen durch Aussiedlung, Hunger oder Zwangsarbeit starben, bilden den Kern eines Opfernarrativs, das durch russlanddeutsche Verbände und ihnen nahe stehende Historiker*innen mit einem in hohem Maße emotional besetzten Absolutheitsanspruch vertreten wird. Das ist angesichts der leidvollen Erfahrung sehr verständlich, führt jedoch andererseits auch dazu, dass all jene Facetten der Geschichte ausgeblendet werden, die nicht dieser Interpretation entsprechen. Deutlich wird das an den ukrainischen Gebieten: Während die deutschsprachige Bevölkerung in der östlichen Ukraine von der stalinistischen Zwangsumsiedlungspolitik erfasst wurde, wirkte sie im Westen und den zentralen Teilen des Landes an der deutschen Besatzungs- und Vernichtungspolitik mit. Hier geht es mithin um die Frage der Ausmaße einer Täter-, und keiner Opfergeschichte. Ihre Erforschung weist zahlreiche Desiderate auf, und im «offiziellen», kulturellen Gedächtnis der Gruppe kommt sie bisher kaum vor. In dem Beitrag wird die Entwicklung der russlanddeutschen Erinnerungsund Geschichtspolitik an die Zeit des Zweiten Weltkriegs in der Ukraine nachgezeichnet und einer kritischen Reflektion unterzogen werden. Es werden drei Gründe für die Entwicklung eines selektiven Erinnerns benannt: Die Geschichte der Landsmannschaft der Deutschen aus Russland, die gesetzliche Anerkennungspraxis der Bundesrepublik Deutschland und die sowjetische Erfahrung der Menschen. Zugleich sind die Ereignisse des Zweiten Weltkriegs in der Ukraine in den Familiengedächtnissen schwarzmeerdeutscher Familien bis heute sehr präsent. Dies wirft die Frage auf, wie ein vollständigeres, auch Widersprüche beinhaltendes Erinnern an den Zweiten Weltkrieg aussehen könnte. Hierzu werden abschließend Perspektiven einer Öffnung des russlanddeutschen kulturellen Gedächtnisses zur Diskussion gestellt. Schlagwörter: Russlanddeutsche, Schwarzmeerdeutsche, Migration, Zweiter Weltkrieg, «Volksdeutsche», Kulturelles Gedächtnis, Selektive Erinnerung, Heterogenität.